Її на роботу у Львів запрошував сам мер міста Садовий, але вона обрала Чернівці. Переселенка Наталія Гончарова з Маріуполя надає Чернівцям квіткового шарму і.. чекає чоловіка з полону

Через повномасштабну війну з окупованих та близьких до фронту територій в так звані тилові ще з 2022 року відбулась релокація сотень підприємств та установ. А ще більше переїхало висококласних фахівців. Так, вже третій рік на чолі Чернівецького міського комунального виробничого тресту зеленого господарства та протизсувних робіт працюють три представниці подібного підприємства з Маріуполя.

Серед них — заступниця керуючої треста з питань благоустрою Наталія Гончарова. В тому, що приазовське місто мало привабливе обличчя і сучасний зелений дизайн, саме її велика заслуга. І тепер весь свій досвід і прагнення до гармонії та краси пані Наталія використовує, щоб більш стильно та сучасно виглядали Чернівці, а його зелене вбрання було не тільки вишуканим, а й практичним. Світлану на роботу у Львів запрошував сам мер міста Садовий. Але вона обрала Чернівці.

“Я виросла в лісі”

Наталія Гончарова народилася в унікальній родині — всі її близькі родичі були викладачами. Зокрема, батьки навчали молодь у Великоанадольському лісотехнічному коледжі імені Віктора фон Граффа. Знаходився він у Волноваському районі Донецької області. А жила сім'я в селищі Граффське, що розташоване посеред найбільшого в Європі рукотворного лісового масиву.

Усе дитинство Наталія провела майже у лісі й прекрасно тут себе відчувала. Купа активних розваг, велосипед, дитячі майданчики. Селище було велике, молодіжне, мало п'ять студентських гуртожитків. До речі, саме тут дівчинка вперше побачила свою майбутню керівницю Марину Дзюбу, під проводом якої вона вже дорослою працювала в Маріуполі і яка зараз в Чернівцях керує трестом зеленого господарства. “З Мариною ми познайомились, коли вона була студенткою лісотехнічного коледжу, мій дідусь в неї викладав”.

Сама пані Наталія, за її словами, в зелене будівництво потрапила після закінчення того ж самого Великоанадольського коледжу і з 18 років присвятила цій справі все життя. Спочатку працювала майстром в розсаднику “Декоративні культури”, потім - інженером в Зеленбуді, паралельно навчаючись в Луганському національному аграрному університеті на агронома з захисту рослин. Далі - в Донецькому університеті післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників на кафедрі дизайну. А третю вищу освіту отримала в Білоцерківському аграрному університеті, на факультеті садово–паркового господарства.

Тож, перший виш надав їй аграрну освіту, щоб ефективно працювати в зеленому будівництві, другий — в перспективі забезпечив можливістю продовжити родинну викладацьку справу, а третій — відкрив двері до розвитку й сучасних змін в зеленому обличчі міст.

За інформацією Вікіпедії, Віктор Єгорович Графф увійшов у історію як піонер степового лісорозведення. Ця людина спростувала висновки зарубіжних вчених про неможливість розведення лісів у відкритій степовій місцевості. Донині у Волноваському районі Донецької області ростуть посаджені ним ліси, зокрема Великоанадольський ліс.

Натхненна Голландією

В Зеленбуді Маріуполя декілька останніх перед повномасштабною війною років Наталія Гончарова була головним дендрологом, очолювала відділ садово-паркового господарства. В той час місто активно розвивалося, реконструкціями були охоплені головні площі і сквери, найпопулярніші парки. Причому молода за віком команда, що стояла на чолі Маріуполя, прагнула як надалі піти від “совка” і перетворити занедбану за попередній період столицю Надазов'я в квітуче, затишне, сучасне європейське місто. Ці наміри цілком знаходили відклик у серці пані Наталії.

Саме за її проектом повністю змінилися головна адміністративна площа, стала більш просторою, світлою, з сучасним і, на мій погляд, трошечки аскетичним дизайном. Більшості містян площа сподобалась своєю вишуканістю і свіжими тенденціями.

Саме після здачі цього об'єкту Наталія Гончарова з колегою вирішили поїхати до Європи за натхненням для нових звершень. Вони побували в славнозвісному королівському парку квітів Кекенхоф з його величезними галявинами, на які висаджено 4,5 мільйони тюльпанів, не рахуючи інші рослини. Не дивно, що додому молода фахівчиня повернулася з мрією зробити щось подібне, хоч і в меншому масштабі, в Маріуполі.

Якраз почалася реконструкція парку “Веселка”, який розташований в рідному для маріупольського мера районі. Пані Наталія зробила візуалізацію міні-Кекенхофа в “Веселці” і за дві дня як її побачив мер, проект отримав зміни на користь квіткового раю. У результаті щороку “Веселка” радувала очі відвідувачів пишністю та вишуканістю сезонних квітів. Чарівне їх буяння починалось наприкінці лютого з крокусів, за ними різнокольорово розквітали тюльпани, потім підключалися мускарі та нарциси, останніми до перших морозів трималися гортензії з хризантемами.

Більшість мешканців і гостей Маріуполя були захоплені цією красою, яка зробила “Веселку” чи не найголовнішим туристичним магнітом міста. Але більш прагматично налаштовані фахівці та депутати міськради критично ставились до озелененням за принципом “дорого, багато”. Висадка десятків тисяч однорічних рослин, а потім ретельний догляд за ними коштували міському бюджету десятки мільйонів гривень.

Та й сама Наталія Гончарова хоч і була задоволена квітковим парком, все ж більше тяжіла до іншої європейської тенденції. Її виразником став теж представник Голландії — відомий ландшафтний дизайнер Піт Удольф, який впроваджував так звані сади нової хвилі.

В основі них були не однорічні квіти, а композиції багаторічних рослин, злаків та кущів.

“В першу чергу надихнулася його садами, спілкуванням з цією людиною. На конференцій, на якій я була присутня, він був одним із спікерів”.

Зелений дизайн нової хвилі надихнув пані Наталію і вона почала втілювати деякі його концепції в міському ландшафті. Але несподівано на всіх здобутках та й на самому мирному житті поставила хрест сусідня держава, розпочавши повномасштабне вторгнення в Україну.

“Я б тут залишилась жити”

Маріуполь потрапив під роздачу одним з перших. На своє щастя, Наталія Гончарова ще 23 лютого поїхала у відрядження до столиці підписувати з компанією “Метінвест” договір на розробку скверу для політехнічного університету і взяла з собою десятирічну доньку Діану. В Маріуполі залишились чоловік Сергій та його батьки. До Києва Наталія з донькою так і не доїхали. Вранці 24-го неподалік Обухова всіх пасажирів з потяга висадили, бо через потужні артобстріли пересуватись далі було неможливо. За Наталею приїхала з Білої Церкви подруга і забрала до себе.

“Чоловік виїжджати з Маріуполя на той час не захотів, бо як і багато хто вважав, що це загострення через декілька днів піде на спад. До нього приїхали батьки, тому що в нашому районі на той час було більш-менш спокійно. Але невдовзі зв'язок з рідними був повністю втрачений і я нічого не знала про те, що з ними відбувається, - розповідає пані Наталія.

- Посиділи ми у подруги в гостях трохи більше тижня і я зрозуміла, що в найближчий час до Маріуполя не потраплю. Щоб знайти роботу почала скидати на відповідні сайти резюме. І ось до мене зателефонував Андрій Садовий (на той час я навіть не знала хто це) і запросив на роботу у Львівську міську раду заступником начальника управління екології департаменту містобудування”.

Як з'ясувалося, мер Львова звернувся до маріупольської фахівчині за рекомендацією начальниці місцевого управління екології (вона розглянула резюме), а рекомендації надала начальниця відділу кадрів ЛМР, яка відвідувала Маріуполь і була дуже вражена професійною роботою колег, зокрема головного дендролога Наталії Гончарової, яка показувала найцікавіші локації і щиро ділилася професійними секретами.

Пропозицію пані Наталія прийняла, переїхала до Львова і з задоволенням працювала там пів року. За цей час у складі міськради відвідала Чернівці для обміну досвідом. І вже у вересні 2022 року переїхала працювати до столиці Буковини, яка їй дуже припала до душі.

“Чернівці зустріли прекрасно. Коли приїхала, виникла думка, що я б тут залишилась жити. Місто дуже сподобалось — гарне, трошечки спокійніше, ніж Львів”.

Цікаво, що до роботи Наталія Гончарова приступила в один день зі своєю маріупольською колегою Мариною Дзюбою. І знов вони, як і колись, працюють в одній зв'язці: Марина Вікторівна — начальником тресту зеленого господарства, а Наталія Віталіївна — її заступницею з питань благоустрою.

Гострим оком фахівця пані Наталія швидко побачила, яких змін потребує зелений ландшафт Чернівців. І з огляду на доволі скромний бюджет і невеликий штат зрозуміла, що “цукерочку з міста зробити не просто, але можливо”, якщо діяти не тільки творчо, а ще й прагматично і виважено.

Що робити з квітами?

Особисто я вперше познайомилася з Наталією Гончаровою та Мариною Дзюбою, коли разом з дівчатами з центру підтримки вимушених переселенців “ЯМаріуполь” прийшла до Соборної площі висаджувати квіти на клумбу біля флагштоку. Це був травень 2023 року, нам так подобалась ідея віддячити Чернівцям за гостинність та підтримку, що ми шукали будь-якої нагоди. До речі, першу акцію з благоустрою провели ще восени 2022 року, коли великої командою завзято очищали від куп сміття якусь посадку на околиці міста. Локацію для нашої волонтерської праці тоді нам запропонували, як на мій погляд, дивну, але ми на це не дуже зважали. Проте тепер довірили по справжньому цікаву справу — висадку квітів у центрі Чернівців!

Зранку в доброму гуморі зібрались біля великої клумби, щоб поринути у роботу. Особливо було приємним, що працювали під наглядом маріупольських фахівчинь. А вони привітні й усміхнені показували нам, що і як робити. Жовтенькі чорнобривці та блакитні барвінки не дуже рівними рядками (але ж ми старалися!) зайняли своє місце на клумбі. Потім, коли через дні та тижні ходили повз неї, дуже раділи, що маємо свою причетність для створення цієї краси.

Але, як пізніше виявилося, висадка однорічних квітів в масштабах міста — рішення вчорашнього дня, від якого просунуті фахівці рішуче відмовляються. Бо це недешеве задоволення дає доволі короткостроковий ефект. В Європі (і звісно ж, в Україні) все більшої популярності набувають скромні та мінімалістичні дизайни зелених зон. Цей тренд відображає прагнення до простоти, функціональності та гармонії з природою і знаходить неабиякий відгук в серці Наталії Гончарової.

Вона робить ставку на більш економічний сучасний підхід і на моє зауваження, що в чернівецьких парках і скверах мені не вистачає квітів, відповідає, що принцип “дорого, багато», яким колись керувалися в доволі заможному Маріуполі, під час війни не є правильним. “Для прикладу, в Маріуполі один тільки парк “Веселка” площею 3,5 га коштував міському бюджету 42 млн. грн. - Нагадує пані Наталія. - А в Чернівцях на все озеленення — 7,1 млн! І все ж на туристичних локаціях у нас будуть квіти: на Центральній та Театральній площах, плюс годинник на площі Пресвятої Марії, а ще - в кашпо, що встановлені посередині вулиці Кобилянської. Ці старі, пластикові ємності вже, мабуть, час міняти. Але щодо естетики, квіти в них дуже добре вписуються в простір цієї вулиці, сіра бруківка якої потребує чогось яскравого. Між іншим, і це не дорого — для 40 кашпо площею по одному квадратному метру вистачить 300 квітів”.

Про ментальне та раціональне

Наталія розповідає про плани щодо посадки дерев, кущів, багаторічних квітів. Про те, що біля департаменту соцполітики на вулиці Героїв Майдану з'являться магнолії. Про висадку на інших локаціях декілька видів дерев й декоративних кущів - калинолистого пухироплідника, будлеї, самшиту, розмарину та інших рослин. Про капітальний ремонт з реконструкцією кільця біля Дріжджзаводу та благоустрій кільця на розі вулиць Каденюка і Героїв Майдану.

Слухаючи Наталію Гончарову я дозволяю собі питання, які вже давно крутяться на кінчику язика: “Чи вплинув маріупольський досвід на обличчя Чернівців? Чи змінилось воно за останні роки?”. У відповідь почула щире та відверте: “Звичайно, вплинув. З'явилися нові зелені зони, застосовуємо іншій підхід до озеленення. І, ви вірно підмітили, - квіткові клумби нагадують маріупольські, бо ідеї не помінялись і все відбувається в унісон. Треба зауважити, що ми приступили до роботи майже разом з чинною міською владою. Тому певні зміни напевно відбувалися паралельно. Якщо порівнювати з Маріуполем, перевагою Чернівців є те, що тут влада більш охоче йде на зустріч в плані озеленення міста”.

На запитання, яка з локацій їй більше до душі, пані Наталія розповідає про сквер Дня Вишиванки на Соборній площі, який має оригінальну ідею і таке ж втілення. Він поділений на різні природні зони України. На ділянці, що символізує степову зону, висадили сосну, ковилу і багато троянд; в зоні Полісся — калину, кущі пухироплідника; лісову зону прикрашають бук, бузульник та червона рута. В минулому році це ще була свіжа посадка, тому рослини не продемонстрували всю свою красу, тож, є сподівання, що побачимо її в теперішньому сезоні.

“Взагалі, коли спостерігаю гарні зміни, пишаюсь, бо я до них дотична. Навіть донька іноді каже: “О, це мама зробила!” Мені приємно, що мою роботу помічаю не тільки я, а й багато хто, навіть за межами міста”.

В Чернівцях є бажання створити ефектний, масштабний й туристично-привабливий зелений об'єкт, щоб про місто заговорили. Але точно нема наміру йти по стопах приватних забудовників Ужгорода, які уздовж проїзної частини висадили магнолії та пальми. Пальми в Закарпатті мають ще той піар-ефект, але навряд чи довге й красиве життя. “Я не про такі експерименти, бо вони не враховують особливості ґрунту, кліматичні умови, не мають жодних наукових обґрунтувань. Не створиш в умовах щільної міської забудови і якісь квіткові поля, наприклад лавандові, це сонячна рослина, яка ж до того любить простір. Взагалі в Чернівцях квітучого проекту не передбачається. Але ж є два проекти з зеленого дизайну Центральної площі та парку імені Шевченка, які вже виграли конкурс. Станом на сьогодні їх реалізації упирається в кошти”.

Наталія Гончарова впевнена, окрім наявності коштів справа розвитку міст завжди залежить від позиції влади. На реконструкцію нині чарівного скверу на вулиці Кордуби гроші дали меценати. Завдяки ним стало можливим і створення скверу Дня Вишиванки. Всі, у тому числі члени бюджетною комісії міськради, побачила, яким гарним може буди місто, тож, потрібні відповідні рішення.

Яке місто в Україні зараз найбільш вдало займається благоустроєм та озелененням? Посміхнувшись, Наталія Гончарова каже: “Я вас здивую, але сьогодні у мене брали інформацію для статті за підсумками Українського урбаністичного форуму. Брали як у фахівця з реалізації найуспішнішого досвіду озеленення за короткий час. Мова, звичайно, йде про Чернівці”.

Щоб поставити крапку в попередньо початій квітковій дискусії, висловлюю припущення, що можливо, для таких як я, що за своєю ментальністю є ортодоксальними любителями чорнобривців та петуній, сучасний, більш екологічний та раціональний підхід створення зеленого ландшафту потребує роз'яснення. Пані Наталя відповідає цитатою з Оскара Уайльда: “Красота в очах того, хто дивиться”. І додає: “Щодо чорнобривців це питання звички. Ось ми тією весною були в Брюсселі. За весь час я побачила буквально декілька квітників з фіалок навколо фонтану та дві квітучі плями на парковому газоні. Тобто жодних центральних партерних квітників, все засаджено багаторічними рослинами, злаковими, кущами. І все це виглядає дійсно гармонійно”.

Обережно про особисте…

Розмова про мрії під час війни завжди як прогулянка по квіти мінним полем. Очікуєш щось легке і різнокольорове, а знаходиш таке, що серце стискається.

“Ваші особисті мрії? Чи є в них повернення до Маріуполя?” - звертаюсь я під завісу розмови. Відповідь враз збиває з пасторальної теми: “Чесно, я вже не мрію туди повернутися. Мрію, щоб мого чоловіка Сергія обміняли з полону. Він виїхав з Маріуполя 15 березня з батьками та сестрою.

Дуже мало побув на підконтрольній Україні території і в тому ж 2022 році сам пішов у військкомат, а вже у грудні потрапив в полон. Зв'язку з ним, звичайно, немає. Перший час волонтери передавали від нас листи, але відповіді ми не отримали. Тож, зараз чекаю з надією на кожний обмін. - Після паузи пані Наталія знову знайшла сили надати голосу притаманних їй енергії та оптимізму.

- Насправді мрію про багато чого. Але головне — повернення чоловіка”.

Світлана КУЗМІНСЬКА, журналістка,
ВПО місто Маріуполь
Спеціально для БукІнфо (с)
Світлини з архіву героїні статті