Війна розлучає та забирає: 21% українців втратили близьких, 20% – сім’ю

4 березня 2025 року в Українському кризовому медіа-центрі відбулася презентація дослідження на тему правосуддя в контексті війни, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” 3-12 січня на замовлення Центру прав людини ZMINA. Дослідження охоплює вплив війни на українське суспільство, ставлення громадян до люстрації, збереження пам’яті про війну та державну політику відновлення. Нижче в цьому матеріалі дивіться основні результати опитування.

Втрати внаслідок війни

• Половина респондентів (50%) зазначили, що внаслідок війни відчули погіршення психоемоційного стану, 36% повідомили про погіршення стану здоров’я, 24% - про втрату доходів, 21% - загибель близької людини, 20% - про роз’єднання сім’ї.
• Серед інших втрат опитані згадували втрату роботи (17%), поранення близької людини (17%), розірвання стосунків з членами родини, близькими (15%), руйнування чи пошкодження майна (16%), вимушене переселення чи міграцію (14%), втрату бізнесу (7%). 9% вказали, що не зазнали жодної з перелічених втрат.
• Порівняно з 2023 роком збільшилась кількість тих, хто пережили загибель близької людини (з 19% до 21%) і зменшилась кількість людей, які втратили дохід (з 29% до 24%), роботу (з 22% до 17%).

Люстрація (очищення органів влади)

• Для більшості (68%) опитаних люстрація може бути використана як один з інструментів відновлення довіри до органів влади після війни, 27% не погоджуються з цією думкою.
• На думку опитаних, люстрацію як механізм обмеження доступу до державних посад для тих, хто співпрацював з окупаційною владою, потрібно застосовувати насамперед до тих осіб, хто перебували на підконтрольній Україні території та співпрацювали або підтримували рф (53%), були обрані депутатами або головами незаконно створеного органу (51%), працювали у незаконно створених окупаційних органах та адміністраціях (50%), або служили в армії, правоохоронних та судових органах на окупованих територіях (37%).
• Близько чверті (23%) опитаних добре знають про проведення люстрації в Україні у 2014-2016 рр., 44% щось чули про це, 33% нічого про це не знають. Серед тих респондентів, які знають або щось чули про проведення люстрації, 58% поставились до неї позитивно, 26% - негативно, 9% - байдуже.
• На думку 43% респондентів, відповідальним за проведення люстрації для подолання наслідків війни має бути новий спеціальний загальнодержавний орган для проведення люстрації. 19% покладають таку відповідальність на національну комісію з люстрації при Міністерстві юстиції або іншому міністерстві, 18% - на органи місцевого самоврядування, територіальні громади, 10% - на національну комісію з люстрації при Українському інституті національної пам’яті.

Відповідальність за зв'язки з росією

• Переважна більшість (79%) респондентів вважають, що для тих, хто мав зв’язки з росією після початку агресії в 2014 році, слід заборонити будь-які посади в державних органах влади, 62% кажуть про заборону посад в судових та правоохоронних органах, 57% - вищі політичні та військові посади. 18% респондентів зазначають, що мають бути заборонені посади в органах місцевого самоврядування та національного рівня, 3% - що не має бути ніяких заборон.
• На питання про те, чи мають бути обмежені в правах українські адвокати, які продовжили свою роботу на тимчасово окупованих територіях, більшість респондентів (73%) відповіли, що діяльність кожного адвоката має оцінюватись індивідуально, 17% - що вони мають бути позбавлені права працювати як українські адвокати, 8% - що не мають бути обмежені в правах, оскільки захищають українських громадян в окупації.
• Переважна більшість опитаних (82%) вважають, що кримінальну відповідальність мають нести лише ті адвокати, що співпрацювали з росією та окупаційними адміністраціями, в тому числі займали офіційні посади. 10% зазначили, що кримінальну відповідальність мають нести всі адвокати, які продовжили працювати на окупаційних територіях, 6% - що адвокатів за продовження роботи в окупації не має бути покарано.
• Більшість респондентів (61%) готові надавати всю відому інформацію про факти співпраці громадян України з окупаційною владою до органу, що буде проводити люстрацію. 14% готові повідомляти щодо ситуацій чи дій осіб, від яких постраждали опитані особисто або їхні близькі. 15% не готові цього робити.

Національна пам'ять і вшанування

• Дві третини опитаних (65%) вважають, що місця і заходи вшанування мають викликати вдячність і визнання героїзму, половина (50%) – пам’ять про події і повагу до загиблих. Серед інших емоцій і почуттів респонденти згадували відповідальність за майбутнє (29%), надію, що подібне не повториться (28%), відновлення справедливості (24%), скорботу і тугу за постраждалими (21%), усвідомлення історичного значення (17%).
• Дві третини (66%) опитаних вважають, що у відповідь на російську агресію варто вшановувати перш за все героїзм військових, 59% - волонтерство та порятунок цивільних. Серед інших дій та подій респонденти частіше згадували збір коштів для армії (28%), спротив цивільних, в тому числі в окупації і роботу над відновленням критичної інфраструктури під обстрілами (по 24%).
• Серед пріоритетних форм вшанування пам’яті про російсько-українську війну найчастіше згадують запровадження програм підтримки та допомоги родинам загиблих (52%) і створення документальних та художніх фільмів (48%). Окрім того багато респондентів називають створення музею, тематичних виставок (36%), започаткування Парку пам’яті (35%), встановлення монументу чи скульптури (34%), стипендії для дітей, молоді на честь полеглих (30%), запровадження загальнонаціонального уроку пам’яті (26%), створення Цифрового меморіалу, архіву (25%), створення Алеї пам’яті (24%) та навчальні курси у школах та університетах (21%).
• 64% респондентів для вшанування пам’яті про війну готові були б відвідати місця поховання загиблих, 39% - відкриття пам’ятного місця, об’єкту. Серед інших подій або місць опитані частіше згадували місця поховання чи вшанування близьких на території інших регіонів (23%), громадські заходи на знаковому місці (20%), музейні експозиції та виставки (17%).
• Більше половини респондентів (56%) вважають, що стиль надгробків, меморіальних дошок та інших пам’ятних об’єктів кожен має обирати самостійно, залежно від власних уподобань і коштів, з чим найбільше погоджуються мешканці зони бойових дій. 41% зазначають, що має бути застосований єдиний стиль.
• Рішення про заходи з вшануванням пам’яті постраждалих та учасників російсько-української війни, на думку 39% опитаних мають приймати органи місцевого самоврядування, 36% - Український інститут національної пам’яті, 32% - родичі загиблих, постраждалих. Серед інших інстанцій частіше називають Верховну Раду України (27%), Уряд чи окремі міністерства (25%), Президента України (22%), громадські і благодійні організації (19%).
• Половина респондентів (52%) зазначають, що Український інститут національної пам’яті має зосередитись на зборі інформації, дослідженні фактів про події війни. Майже третина (31%) основним завданням інституту називає поширення інформації про війну у світі, 28% - збереження інформації та перевірку фактів співпраці з окупантами, по 24% - виховання патріотизму, національної свідомості, активної громадянської позиції та протидію наслідкам російської пропаганди, 21% - розробку та реалізацію державної політики пам’яті, по 19% - ініціювання створення меморіалів, цвинтарів і пам’ятників та організацію архіву про події війни.

Методологія

• Терміни проведення: 3 – 12 січня 2025 р.
• Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviewing – телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера).
• Розмір вибірки: 2000 респондентів
• Формат вибірки: випадкова вибірка мобільних телефонних номерів (населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв'язок). Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України.
• Репрезентативність: вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення (помилка - не більш 2,2% з довірчою ймовірністю 0,95)