Інтерв'ю

У перший ж день повномасштабної війни вона побачила, як російські танки просуваються вулицями рідного села. Замість того, щоб злякатися, схопила телефон та почала фіксувати ворожу техніку, щоб виклавши відео на Фейсбук, попередити про російську навалу. Потім багато місяців вона передавала безліч подібних знімків та відео на підконтрольну Україні територію, щоб цією інформацією допомогати українським військовим. Але прийшов той час, коли вона зрозуміла: за цю діяльність їй загрожує дуже велика небезпека, тож треба їхати на вільну Україну.

З грудня минулого року не вщухає тема законопроекту про мобілізацію. Питання набуло такого розголосу, що перша редакція документу була взагалі відхилена, а нова прямо зараз постійно змінюється. Щоденно виходять новини про найменші подробиці мобілізаційного законопроекту, точаться дискусії щодо окремих норм. Нині над законопроектом працює парламентський комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки, який має розглянути подані 4,2 тис. правок від нардепів і потім передати до зали Верховної Ради на голосування.

Оксана Ковальова, воєнна кореспондентка з Сумщини, розповіла в авторській програмі журналістки Алли Спрінчінат, як працювала та жила під постійними обстрілами. Нині вона - переселенка у Чернівцях, переїхала у столицю Буковини з двома своїми дітьми, рятуючи їх подалі від війни. А ще пані Оксана з січня місяця активно співпрацює з нашим інформаційним сайтом БукІнфо. Читачі сайту знайомі з її вражаючими публікаціями з багатостраждальної Великописарівської громади на Сумщині, яка нині перебуває під постійними обстрілами рашистів. Вороги повністю стирають з лиця землі міста і села українського прикордоння на півночі цієї області.

Ганна Кальченко дуже тішиться, що працює у центрі “ЯМаріуполь” у Чернівцях. Розповідає, що доводиться бути не тільки сімейним лікарем, але й психологом: “У мене для цього зараз вже є ресурс”. Ресурс у Ганни з'явився не так і давно. Був період, коли вона відчували себе повністю спустошеною, не знала, що робити і як жити далі. Хоча їй в якомусь сенсі повезло, бо уся родина змогла благополучно вибратись зі знищеного війною Маріуполя. Але втрачено було житло, все майно і, здавалось, сенс життя.

Командир військової частини А7187, підполковник Олексій Павлюк (позивний “Павлін”) в інтерв’ю чернівецькій журналістці Аллі Спрінчінат розповів про мужність та втрати побратимів, мотивацію бійців перед найважчими боями на захисті України. Олексій Павлюк - бойовий командир, який брав участь у найзапекліших боях на Харківському, Сумському та Донецькому напрямках.

Чи багато ви знаєте людей, які закрили свій ресторан чи кафе з початку повномасштабного вторгнення, щоб повністю присвятити себе волонтерській діяльності? Впевнена, що таких одиниці. Серед них - Тамара Сенюшко зі Сторожинця. Повернувшись у лютому 2020 року додому з Італії, де вона перебувала на заробітках 22 роки, жінка відкрила піцерію. Але повноцінно вона так і не запрацювала: спочатку в Україні почався ковід, а через півтори роки - війна. З перших днів повномасштабного вторгнення Тамара Сенюшко пожертвувала власним заробітком і повністю закрила піцерію, облаштувавши у ній… волонтерський штаб та склад для гуманітарної допомоги ЗСУ.

Євген Пригожин зі своїми 10 тисячами бойовиків влітку 2023 року йшов на Москву, щоб усунути диктатора Володимира Путіна. Заява про те, що метою була лише відставка міністра оборони Сергія Шойгу, це брехня. Про це повідомив відомий журналіст-розслідувач, керівник Bellingcat Христо Грозєв в інтерв'ю Михайлу Зигарю, пише Діалог.

Операцією з ліквідації вищого військового керівництва України займалася група генерала ГРУ рф Андрія Авер'янова, запевняє відомий болгарський журналіст-розслідувач Христо Грозєв. Ще до початку війни РФ закинула в Україну кілька елітних груп, які при вторгненні мали захопити урядовий квартал Києва та найвище керівництво України, зокрема президента Володимира Зеленського. Ще за пару тижнів до початку війни вони зайшли через Білорусь, щоб бути поряд з Києвом. Частина з них увійшла до Києва і готувалася до взяття політичного кварталу, люди, підпорядковані Авер'янову ... Їх було близько 30 людей.

Микола «Макар» з 3 ОШБр, який вже неодноразово з’являвся у коментарях журналістам, нещодавно повернувся з Авдіївки. Журналістам YouTube-каналу "Ukrainian Witness" вдалося записати з ним дуже цікаве інтерв’ю. І от що командир штурмової групи розказав про бої за місто Авдіївку і як наші хлопці героїчно та успішно вийшли з оточення рашистів…

"Собірайтєсь, поєхалі"... А далі - міцні обійми батьків і їхні сльози. Саме так пригадує Орест Левицький останні хвилини поруч із мамою й татом. Згодом - сирітство, переслідування радянською владою, боротьба за незалежність. Зараз Оресту Левицькому - 83 роки. З рівною спиною та завзяттям до праці він щодня зустрічає відвідувачів своєї майстерні з ремонту годинників. А ще пише патріотичні вірші та незабаром планує видати їх окремою збіркою. Чоловік упевнений в перемозі України та радіє відродженню української нації. Бо сучасне покоління воює за Україну, а наступне її відбудовуватиме. Саме так говорив двоюрідний дядько пана Ореста, легендарний командир УПА Роман Шухевич, коли воював із більшовиками.

Світлана Іллівна з Слободи-Комарівців виховала достойних, вірних своїй державі дітей. Їх у 58-річної жінки аж дев’ятеро. Найстаршій доньці Сніжані - 38 років, а найменший син Віктор навчається у 6-му класі. Троє дітей буковинки нині захищають суверенітет України на передовій. Донька Тетяна служить за контрактом з 2021 року. А сини Микола та Михайло (теж колишній «атовець») записалися у добровольці в ЗСУ у перші дні повномасштабного вторгнення. Усі троє дітей Світлани Іллівни служать у «гарячих точках»: Тетяна - гранатометниця, а сини - снайпери. Через таку небезпечну службу діти попросили маму не називати своє прізвище для висвітлення у ЗМІ…

Сім’ю Олега та Олесі Калитки знає багато хто у Сторожинці через їхню послідовну патріотичну позицію та справжню вірність християнським цінностям. Олег брав участь у Революції Гідності в Києві, разом з дружиною неодноразово надавав волонтерську допомогу учасникам АТО, за що отримав у подарунок державний прапор із підписами захисників. А комунікабельна та людяна Олеся, яка вже 23 роки працює перукарем, стала справжньою подругою для багатьох своїх клієнтів через вміння «відкриватися» перед ними, ділитися своїми труднощами та маленькими перемогами. Саме клієнти попросили Лесю прихистити перших її переселенців, коли почалось повномасштабне вторгнення. І вони, як кажуть, стали «добрими на початок»: сторожинчанка надала безкоштовне житло для 21-ї внутрішньо переміщеної особи.